Записую на диктофон спочатку звук, потім відео

Записую на диктофон: спочатку звук, потім відео

У більшості випадків відео починається з візуального: кадр, композиція, світло. Але що, якщо першим буде звук? Не як доповнення, а як основа, яка диктує ритм, настрій, навіть вибір кадру.

Цей підхід — коли спочатку пишеш на диктофон, а вже потім думаєш про відеоряд — це не просто техніка. Це зміщення центру уваги. Це практика, де слух — первинний, а зір — вторинний. І вона відкриває нові способи мислення образами.

Чому — звук спочатку?

🔹 1. Звук не бреше

У голосі чути втому, в інтонації — намір, у фонових шумах — контекст. Звук — це вже документ. І коли він перший, зображення підлаштовується, а не прикрашає.

Диктофон ловить правду, яку камера часто не бачить.

🔹 2. Монтаж на слух — інший монтаж

Якщо ти починаєш із аудіо, монтаж відео стає ритмічним, музичним, тілесним. Він не підпорядковується логіці сюжету, а танцює під звук: пауза, шум, фраза — усе формує структуру відео.

🔹 3. Ефект “непоказаного”

Коли глядач чує, а не одразу бачить, активізується уява. Зображення не диктує — воно входить пізніше, вже як коментар або заперечення до того, що почуто.

Зображення — як ехо звуку, а не навпаки.

Як це працює на практиці?

  • 🎙 Записуєш на диктофон — голос, думки, випадковий шум, розмову, маршрут
  • 📓 Слухаєш кілька разів — фіксуєш інтонації, паузи, ритм
  • 🎥 Підбираєш відео — не щоб “ілюструвати”, а щоб відчути візуальний резонанс
  • ✂️ Монтуєш не по змісту, а по звуковій логіці — звук веде, відео слідує

Це особливо ефективно для:

  • відеоесе
  • поетичного документального кіно
  • відеощоденників
  • абстрактних асоціативних проєктів

Приклади художнього використання

🔸 Chantal Akerman – «News from Home»
Голос читає листи, а кадри Нью-Йорка тривають окремо. Звук і зображення — паралельні ріки, що зрідка перетинаються.

🔸 “Sans Soleil” (Кріс Маркер)
Суб’єктивне письмо голосом, з фрагментами зображень. Спочатку аудіоесе — потім відео як пошук образу для нього.

🔸 Відеоесе на YouTube / Vimeo
Багато авторів починають саме з диктофонного запису — бо в ньому вже є інтонація, емоція, пауза, присутність.

Висновок: звук — це вже кіно

«Я починаю зі звуку, бо звук — це вже монтаж. Це вже драма. Це вже відстань.»

Писати на диктофон — це як говорити собі майбутнє відео. Це про довіру до тіла голосу, до шуму, до безсюжетності. І коли кадри приходять пізніше — вони не заповнюють, а слухають.

Процес ніч, камера, самота

Процес: ніч, камера, самота

Монтаж без сценарію відео як випадковість

Монтаж без сценарію: відео як випадковість