У більшості випадків відео починається з візуального: кадр, композиція, світло. Але що, якщо першим буде звук? Не як доповнення, а як основа, яка диктує ритм, настрій, навіть вибір кадру.
Цей підхід — коли спочатку пишеш на диктофон, а вже потім думаєш про відеоряд — це не просто техніка. Це зміщення центру уваги. Це практика, де слух — первинний, а зір — вторинний. І вона відкриває нові способи мислення образами.
Чому — звук спочатку?
🔹 1. Звук не бреше
У голосі чути втому, в інтонації — намір, у фонових шумах — контекст. Звук — це вже документ. І коли він перший, зображення підлаштовується, а не прикрашає.
Диктофон ловить правду, яку камера часто не бачить.
🔹 2. Монтаж на слух — інший монтаж
Якщо ти починаєш із аудіо, монтаж відео стає ритмічним, музичним, тілесним. Він не підпорядковується логіці сюжету, а танцює під звук: пауза, шум, фраза — усе формує структуру відео.
🔹 3. Ефект “непоказаного”
Коли глядач чує, а не одразу бачить, активізується уява. Зображення не диктує — воно входить пізніше, вже як коментар або заперечення до того, що почуто.
Зображення — як ехо звуку, а не навпаки.
Як це працює на практиці?
- 🎙 Записуєш на диктофон — голос, думки, випадковий шум, розмову, маршрут
- 📓 Слухаєш кілька разів — фіксуєш інтонації, паузи, ритм
- 🎥 Підбираєш відео — не щоб “ілюструвати”, а щоб відчути візуальний резонанс
- ✂️ Монтуєш не по змісту, а по звуковій логіці — звук веде, відео слідує
Це особливо ефективно для:
- відеоесе
- поетичного документального кіно
- відеощоденників
- абстрактних асоціативних проєктів
Приклади художнього використання
🔸 Chantal Akerman – «News from Home»
Голос читає листи, а кадри Нью-Йорка тривають окремо. Звук і зображення — паралельні ріки, що зрідка перетинаються.
🔸 “Sans Soleil” (Кріс Маркер)
Суб’єктивне письмо голосом, з фрагментами зображень. Спочатку аудіоесе — потім відео як пошук образу для нього.
🔸 Відеоесе на YouTube / Vimeo
Багато авторів починають саме з диктофонного запису — бо в ньому вже є інтонація, емоція, пауза, присутність.
Висновок: звук — це вже кіно
«Я починаю зі звуку, бо звук — це вже монтаж. Це вже драма. Це вже відстань.»
Писати на диктофон — це як говорити собі майбутнє відео. Це про довіру до тіла голосу, до шуму, до безсюжетності. І коли кадри приходять пізніше — вони не заповнюють, а слухають.