Кухня — це більше ніж функціональний простір. Це арена щоденних ритуалів, поле інтимних жестів, мікросцена, де розгортаються особисті драматургії. У сучасному мистецтві, особливо в перформансі та відеоарті, кухня дедалі частіше стає сценографією для дослідження тіла, ролей, турботи та рутини.
Коли тіло художника з’являється в кадрі на кухні — це вже не просто дія, це заява: «я — в приватному, але виставленому». Це одночасно інтимність і експозиція.
Перформанс у звичайному
На перший погляд — нічого незвичайного: хтось миє посуд, готує їжу, чистить овочі. Але якщо придивитися — це перформативний акт. Бо:
- Рухи повторювані, як хореографія
- Контакт із матерією (вода, ножі, продукти) — це тілесне й сенсорне
- Жест турботи або байдужості — це емоційний вибір
- Камера фіксує рутину — а значить, вона вже не просто рутина
Це не просто побут — це щоденний ритуал, який через кадр стає мистецтвом.
Жіноче тіло і кухня: територія конфлікту
У феміністичному мистецтві кухня давно є місцем не лише турботи, а й боротьби. Адже саме тут роками закріплювались ролі, розподілялась тиша, накопичувалась втома.
Коли художниця обирає кухню як простір для перформансу, вона часто:
- повертає собі контроль над простором
- ставить під сумнів нав’язані очікування
- перетворює рутину на ритуал або бунт
Тіло в кадрі на кухні — це не завжди комфорт. Це тіло, що пам’ятає — втомлене, гнівне, м’яке, зосереджене.
Камера як свідок
Коли дія на кухні потрапляє у відеокадр — ми вже не просто глядачі. Ми свідки. Монтаж тут часто відсутній або мінімальний: він не ховає тривалість, не прибирає тишу. Навпаки — він залишає все “як є”, змушуючи нас дивитись довше, ніж звично.
Такі роботи часто балансують між відеоартом, документалістикою та щоденниковими практиками. І саме в цій невизначеності народжується нова естетика: естетика дії без видовища.
Висновок: повсякденне як політичне
«Перформанс на кухні» — це не жарт і не декорація. Це спосіб говорити про тіло, про втому, про рутину, про турботу, про відсутність глядача і про неможливість втекти з кадру, якщо це кадр твого власного життя.
У побуті ми звикли зникати. Але коли побут потрапляє в об’єктив — ми повертаємо собі присутність.
Тіло в кадрі — це вже не просто тіло. Це жест. Це позиція. Це дія.
