Коли ми говоримо про відео, легко припустити, що “зняте = реальне”. Камера — це, ніби, доказ. Але в мистецтві все складніше. Навіть якщо кадр справжній, це не означає, що він не інсценований. А навіть якщо — вигаданий, це не означає, що він неправдивий.
Артвідео живе на цій тонкій межі. І часто — навмисно її розмиває.
Відео як документ
У документальному підході відео фіксує те, що було:
- тіло в дії
- простір без втручання
- подію без монтажного “коментаря”
Це характерно для:
- відеоперформансів
- спостережного відео (observational video)
- робіт на основі архіву чи щоденників
Коли художник “нічого не вигадує” — він все одно обирає: що, коли, як залишити в кадрі.
Відео як вигадка
У вигаданому підході — навпаки: художник створює світ, знімає інсценовану дію, додає текст, монтаж, ефекти, образність. Це може бути:
- візуальна поезія
- фільм-перформанс
- естетизоване інтерпретоване тіло
- відверта ілюзія, яка не приховує себе
Вигадка в артвідео — це не брехня. Це спосіб говорити глибше, ніж факт.
Що між ними?
Межа — не лінія. Це поле. І саме в ньому народжуються найцікавіші роботи:
🔹 Документ, що виглядає як вигадка
— Наприклад, відео повсякденного жесту, яке виведене в мінімалістичну інсталяцію: ми не знаємо, чи це репетиція, чи життя.
🔹 Інсценування, що відчувається як правда
— Роботи, де вигаданий монолог звучить так щиро, що хочеться повірити: це особиста сповідь.
🔹 Гібриди
— Коли художник змішує found footage з авторськими фрагментами, голос — з листами, реальність — з текстурами сну.
Приклади практик
- Шанталь Акерман — листи від матері звучать на фоні справжніх вулиць Нью-Йорка: вигадана інтонація в реальному світі
- Марина Абрамович — перформанси, де тіло “справжнє”, але глядач не знає, де починається межа між роллю і станом
- Йонас Мекас — щоденники, що більше нагадують сновидіння, ніж фіксацію фактів
Питання до себе
Коли створюєш або дивишся артвідео, запитай:
- Це правда чи вигадка?
- А чи важливо це знати?
- Що я відчуваю — довіру чи сумнів?
- Чи ця “вигадка” говорить про щось реальне в мені?
Можливо, найбільша правда — у тому, як ми реагуємо на вигадку.
Висновок: відео — не доказ, а пропозиція
Артвідео — не про те, “що сталося”. А про те, як воно переживається.
Межа між реальним і вигаданим не завжди чітка — і це не помилка, а потенціал. Саме в цій невизначеності — простір для емоції, присутності, інтерпретації.
