Мистецтво часто сприймається як свідчення: про час, подію, людину. Але водночас воно — сновидіння, у якому немає точної дати, немає свідків, немає меж між реальним і вигаданим.
Тож що таке мистецтво — документ чи сон? І чи завжди ми маємо обирати між цим?
Мистецтво як документ
Документ — це сліпок присутності. Він каже: “це було”. У мистецтві це проявляється так:
- Фотографія без монтажу
- Відео без інтервенцій
- Перформанс, знятий “як є”
- Роботи, прив’язані до конкретного місця, події, людини
Така практика зберігає час. Вона довіряє матеріальності, вона говорить: “Я хочу, щоб це залишилось”. Особливо важливо це у феміністичному, травматичному, архівному мистецтві — там, де відсутність документа рівна стиранню досвіду.
Документ — це доказ. А мистецтво-документ — це не тільки про подію, а про те, що вона мала значення.
Мистецтво як сон
Сон — це зображення без доказів. Воно відчувається справжнім, але не може бути перевірене. У мистецтві це:
- Абстракція, що не має назви
- Нелінійні відеоесе, де немає сюжету
- Малюнки, що більше нагадують сновидіння, ніж думку
- Звук, який не належить ні до чого
Мистецтво-сон не намагається зафіксувати, воно випливає. Іноді — без автора, без початку, без заяви. Але саме тому — воно торкається глибше.
Сон не потребує раціонального. Він потребує довіри до внутрішнього зображення.
Чи справжнє тільки одне?
Ні. Більшість найсильніших робіт балансують між документом і сном.
Ти дивишся на кадр реальної кімнати — але в ньому все мовчить, як у сні. Ти слухаєш справжній голос — але відчуваєш, що він говорить не “про щось”, а “крізь щось”.
Мистецтво, яке живе довго, — це те, що фіксує дотик і залишає присмак сну.
У моїй практиці
Я часто не знаю, що створюю: свідчення чи ілюзію. Іноді записую фрагмент розмови як архів. Але коли додаю до нього порожній кадр — він починає звучати як сон. Інколи навпаки: сон перетворюється на документ, бо його хтось побачив і зберіг.
Мені здається, що мистецтво — це сон, який хтось випадково задокументував.
Висновок: не обирати, а з’єднувати
Мистецтво — це спосіб не тільки памʼятати, а й бачити уві сні.
Документ говорить: “було”. Сон говорить: “є”.
Коли ми знімаємо, малюємо, записуємо звук — ми не просто фіксуємо чи вигадуємо. Ми створюємо новий рівень присутності, де документ не суперечить сну, а продовжує його.
