У класичному розумінні монтаж — це логіка. Це сценарій, який організовує кадри в послідовність. Але що, якщо сценарію немає? Що, коли відео не планується, а виникає? У такому випадку монтаж перетворюється не на структуру — а на відкриту подію, де порядок — не заданий, а знайдений.
Ця стаття — про відео, де монтаж не веде, а слідує. Де глядач не читає сюжет, а блукає в потоці випадкових зіткнень.
Монтаж як асоціація
Мистецтво без сценарію — це монтаж на інтуїції. Автор більше не редагує «історію», а слухає ритм відчуттів, кадрів, шумів. Один фрагмент тягне за собою інший не через логіку — а через:
- форму (схожість текстур, рухів)
- звук (переклик шумів)
- паузу (монтаж на диханні)
- збіг (настрій, що співпадає)
Це не «монтаж», а перебіг, зчеплення, зсув.
Відео як випадковість
У таких практиках важливо не зняти щось «важливе», а впустити випадкове. Коли художник працює з камерою як із оком, що не шукає, а приймає. Тут важливі:
- фрагменти руху (тінь, що раптово промайнула)
- знайдені кадри (архів, аматорське відео)
- помилки (пересвіт, дефокус, збій звуку)
- монтаж на слух або від зворотного (випадкові склейки)
Це антинаратив: не «від початку до кінця», а “від цього — до того — бо так відбулося”.
Приклади підходів
🔹 Found footage + безсюжетний монтаж
→ Робота з архівними або випадково знайденими відео, де художник не створює зміст, а відшуковує резонанс
🔹 Фільми з кишені
→ Зйомка на телефон, без плану. Відео-щоденники, де монтаж — це акумуляція досвіду, а не реконструкція подій
🔹 Глітч-естетика / технічний шум
→ Монтаж не прибирає шум — він монтує його, залишаючи непередбачуваність як головний ритм
Присутність замість структури
У відео без сценарію глядач не “чекає, що буде далі”. Бо нічого не “буде”. Все вже є. Тут важлива не подія — а присутність: фрагментальна, випадкова, але цілісна у відчутті.
В таких відео ти не слідкуєш — ти перебуваєш.
Висновок: монтаж як довіра до випадку
“Монтаж без сценарію — це не хаос. Це форма довіри.”
Довіри до того, що випадкове — теж значуще. Що кадр, який зʼявився невчасно, — це, можливо, найточніший. Що монтаж — це не лінія, а відкритість. І що відео може бути не про “що це означає?”, а про що воно викликає.
